Що таке самостійність?
Що таке самостійність? Кожен із батьків розуміє її по-своєму. «Це вміння ставити перед собою завдання й розв’язувати їх самому»,— скаже тато. «Це коли дитина робить щось без підказки дорослого»,— зазначить мама. А хтось із батьків просто вважає, що бути самостійним — це вміти без допомоги дорослого тримати ложку, одягатися, зав’язувати шнурки.
А чи даємо ми можливість нашим дітям бути самостійними настільки, наскільки це вже можливо в їхньому віці?
Самостійність — це не тільки вміння робити щось без допомоги дорослого. Це ще й уміння зробити щось нове, відкрити щось досі незвідане, зробити сьогодні хоч трохи більше, ніж учора.
Для кожного віку є свої «етапи» самостійності. У рік-півтора ми похвалимо малюка за те, що він схопив за ложку та потрапив нею в ротик, попросився на горщик. У три-чотири роки нас радують правильно застібнуті ґудзички та черевики, надягнуті на «правильні» ноги. А у шість-сім років ми вже не будемо цим захоплюватися, тому що настає час іншої мети і досягнень. І завдання дорослого — допомагати малюкові рухатися вперед.
Дуже важливим для розвитку дитячої самостійності є те, яку позицію займають дорослі.
Уявіть собі родину, в якій батьки дотримуються таких педагогічних правил: дітей потрібно обов’язково суворо виховувати, думку дітей ураховувати не обов’язково, тому що вони занадто малі, щоб щось вирішувати. Похвала в такій родині — рідкість. Зате негативні оцінки дитячих учинків звучать досить часто. Що отримують такі батьки в результаті?
В іншій родині поблажливі батьки вважають, що спеціально виховувати самостійність немає необхідності. У них немає чітких правил, меж та обмежень у сімейному вихованні. Дітей рідко заохочують, але і рідко роблять зауваження.
Оптимальна модель сімейних стосунків припускає, що батьки доброзичливо і зацікавлено спілкуються з дітьми, розумно їх контролюють. Крім того, вони обов’язково враховують думку дітей під час розв’язання важливих питань. їхній контроль сполучається з підтримкою бажання самої дитини бути самостійною і незалежною.
Звичайно, будь-хто із батьків скаже, що самостійності легко навчити зовсім маленьку дитину, коли її вчинки стосуються тільки самообслуговування або нескладних навичок спілкування.
А коли настає час шкільного дитинства або підліткового віку, батьки даремно тривожиться за життя та безпеку своєї дитини. З одного боку, це правильно. Але з іншого боку, не зможете ж Ви на все життя відгородити Ваших сина або дочку від усіх на світі проблем?
Який же вихід із цієї ситуації? По-перше, не лякати дитину. Адже інтуїтивно вона почуває Вашу тривогу, що блокує її самостійність. По- друге, подумати, чого, власне, Ви побоюєтеся? Швидше за все, якихось нетипових ситуацій. Наприклад, «що моя дитина буде робити, якщо застрягне в ліфті», «як вона добереться додому, якщо раптом зламається тролейбус». Щоб дитина була спокійна і могла самостійно приймати рішення, обговоріть заздалегідь всі виходи із можливих ситуацій. А найкраще — пройти з дитиною перший раз шлях разом — проїхати- ся тролейбусом та показати, де і на який транспорт можна пересісти у випадку поломки. Розіграти передбачувану ситуацію в ліфті і разом спробувати знайти з неї вихід, показавши, що можна робити, а чого в жодному разі робити не можна.
- Як виховати в дитині самостійність?
- Не перевантажуйте малюка своєю опікою та контролем.
- Хваліть дитину за самостійні рішення.
- Радійте самостійності дитини.
- Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама.
- Частіше говоріть дитині: ти можеш, ти вмієш, ти зробиш це сама, тобі це під силу, у тебе вийде.
